У грудні 2022 року на продуваних вітрами рівнинах чилійської Патагонії представник Porsche заправив 911 паливом, виготовленим із вітру, води та вуглекислого газу, — і поїхав.
Цей момент представили як можливе майбутнє двигуна внутрішнього згоряння. За проєктом стояли Porsche, Siemens Energy, ExxonMobil, Baker Hughes і HIF Global. Амбіції були величезними: після початкового пілотного етапу з потужністю близько 130 000 літрів на рік виробництво планували збільшити спочатку до десятків, а згодом — до сотень мільйонів літрів.
Через три з половиною роки Haru Oni все ще залишається пілотним об’єктом. Завод працює, його паливо використовували в автоспорті Porsche та демонстраційних проєктах, а технологічний ланцюг підтвердив свою працездатність. Проте масштабне комерційне розширення, яке спочатку пов’язували з проєктом, досі не дійшло до остаточного інвестиційного рішення.
Це передусім не історія про невдалу інженерію. Це історія про енергоефективність, собівартість, регулювання і — насамперед — відсутність гарантованого довгострокового попиту.
Історичне відкриття — і незавершене масштабування
У грудні 2022 року те, що інженери обговорювали десятиліттями, стало реальністю на продуваному вітрами плато поблизу Пунта-Аренаса. Член правління Porsche, відповідальний за дослідження та розробки, Міхаель Штайнер заправив Porsche 911 синтетичним паливом, виробленим із відновлюваної електроенергії, водню та вуглекислого газу.
Подію сприйняли як історичну. У заголовках писали, що синтетичне паливо може допомогти зберегти частину автопарку з двигунами внутрішнього згоряння у світі, який швидко переходить на електротранспорт. Проєкт об’єднав великі промислові компанії, зокрема Porsche, Siemens Energy та ExxonMobil, а HIF Global залучила значні інвестиції на рівні компанії для розвитку проєктів е-палива в Чилі та на інших ринках.
Початкові цілі масштабування вражали. Пілотний об’єкт розрахували приблизно на 130 000 літрів синтетичного бензину на рік. У ранніх повідомленнях про проєкт передбачалося збільшення виробництва приблизно до 55 мільйонів літрів, а згодом — приблизно до 550 мільйонів літрів.

Сьогодні Haru Oni й надалі працює в межах своєї проєктної пілотної потужності — до 130 000 літрів на рік. HIF повідомляє, що об’єкт залишається діючим, має відповідні сертифікати та постачав паливо для заходів Porsche й автоспортивних програм. Водночас запропонований комерційний комплекс Cabo Negro вартістю приблизно 830 мільйонів доларів отримав екологічне схвалення наприкінці 2025 року. Однак екологічний дозвіл — це ще не остаточне інвестиційне рішення і не початок будівництва.
Це важлива відмінність. Haru Oni довів, що виробничий ланцюг може працювати. Але проєкт ще не довів, що синтетичний бензин для легкових автомобілів можна виробляти й продавати в комерційному масштабі за нинішніх ринкових умов.

Технологія працює. Економіка — ні.
Haru Oni досяг важливого технічного результату: на одному майданчику було інтегровано повний виробничий ланцюг Power-to-X.
Вітрова енергія → електроліз → зелений водень → синтез метанолу → перетворення метанолу на бензин → синтетичний бензин.
Хімія спрацювала. Складною виявилася економіка.
За поширеними оцінками, е-паливо на пілотному етапі коштує близько 10 доларів за літр або більше — залежно від того, які витрати враховуються. Масштабні проєкти мають суттєво знизити собівартість, але незалежні прогнози й далі показують широкий і невизначений діапазон. Fraunhofer ISI наводив оцінки досліджень у межах приблизно 1,20–3,60 євро за літр до 2050 року — без урахування податків, зборів, дистрибуції та роздрібної націнки.
Глибша проблема полягає в енергоефективності. У часто цитованому аналізі Transport & Environment оцінюється, що електромобіль із батареєю може передати на колеса близько 73% початкової відновлюваної електроенергії, тоді як рідке синтетичне паливо — приблизно 13%.
Для легкових автомобілів синтетичне паливо має не лише тимчасовий ціновий недолік. Воно має структурний недолік в ефективності, спричинений кількома етапами перетворення енергії.
Це не означає, що е-паливо не має сенсу. Рідкі синтетичні палива можуть залишатися цінними там, де використання батарей є складним, — зокрема в окремих сегментах авіації, судноплавства, важкої промисловості, автоспорту та для наявного автопарку. Але це значно ускладнює фінансування масової заміни бензину в повсякденних легкових автомобілях.

Проблема не в обладнанні. Проблема в попиті.
Якщо розрив в ефективності настільки великий, навіщо взагалі розвивати комерційну фазу? Тому що найперспективніші ринки для е-палива — це не обов’язково звичайні легкові автомобілі. Йдеться про галузі, у яких пряма електрифікація технічно складна, операційно непрактична або обмежена вимогами до щільності енергії.
Ключовою фінансовою проблемою є ризик збуту, або ризик гарантованого викупу продукції. Великий виробничий об’єкт зазвичай потребує довгострокових контрактів із покупцями, які готові — або зобов’язані законом — купувати продукцію за передбачуваною ціною. Без таких угод банки та інвестори не можуть надійно спрогнозувати майбутній дохід.
У дослідженні OECD щодо HIF фінансування, ризики країни, дозвільні процедури та визначеність ринку названо критично важливими чинниками для майбутніх проєктів. Для синтетичного бензину, призначеного для приватних автомобілів, досі немає великого обов’язкового світового ринку, який гарантував би закупівлю продукції за підвищеною ціною в обсягах, потрібних для об’єкта вартістю 830 мільйонів доларів.
Корисне порівняння дає судноплавство. У травні 2025 року European Energy та Mitsui відкрили завод е-метанолу Kassø у Данії. Його річна виробнича потужність становить 42 000 тонн, а попит забезпечили компанії, серед яких Maersk, LEGO і Novo Nordisk.
Базові технології не є повністю однаковими, але комерційна відмінність очевидна: е-метанол для судноплавства та промислового використання має конкретних покупців, регуляторну підтримку, що розвивається, і реальні контракти на закупівлю. Синтетичний бензин для приватних автомобілів має значно слабший сигнал попиту.

Що ще сповільнило проєкт
Економіка й попит є центральними проблемами, але на темпи розвитку вплинули й кілька інших чинників:
Регуляторні та дозвільні затримки
Запропонована комерційна фаза залежить від великої нової інфраструктури відновлюваної енергетики, зокрема від вітрового проєкту Faro del Sur. Попередні дозвільні матеріали було відкликано та доопрацьовано, що подовжило строки реалізації.
Пряме уловлювання CO₂ з повітря не було готове на момент запуску
Початкова концепція «палива з повітря» передбачала пряме уловлювання вуглекислого газу з атмосфери. На практиці пілотний об’єкт спочатку використовував CO₂ з біогенного джерела. Відтоді HIF продовжує роботу над установкою прямого уловлювання CO₂ з повітря, яку планують у майбутньому інтегрувати в Haru Oni.
Вищі відсоткові ставки
Починаючи з 2022 року зростання вартості фінансування ускладнило залучення коштів для капіталомістких водневих і Power-to-X проєктів. Навіть технічно життєздатні проєкти стали менш привабливими, коли подорожчали борговий та акціонерний капітал.
Загальне сповільнення водневого сектору
Ця проблема не є унікальною для Чилі. Міжнародне енергетичне агентство неодноразово вказувало на великий розрив між оголошеними проєктами низьковуглецевого водню та проєктами, що дійшли до остаточного інвестиційного рішення. Багато девелоперів відклали, скоротили або скасували проєкти, очікуючи на сильнішу державну підтримку та гарантований попит з боку клієнтів.
Зміна пріоритетів великих інвесторів
Автомобільні та енергетичні компанії зіткнулися з тиском через слабший попит, високу вартість капіталу та зміну стратегічних пріоритетів. Навіть якщо проєкт залишається технічно привабливим, керівництво може обережніше ставитися до вкладення додаткового капіталу.

Головний урок для галузі
Головний висновок з історії Haru Oni такий: довести, що технологія працює, — не те саме, що довести її комерційну життєздатність.
Haru Oni довів, що інтегрований ланцюг перетворення відновлюваної електроенергії на синтетичне паливо можна побудувати й експлуатувати. Вузьким місцем стала не лише хімія чи інженерія. Ним виявилася відсутність достатньо великого ринку, готового платити підвищену ціну за паливо, яке в сегменті легкових автомобілів конкурує з прямою електрифікацією.
Для нового покоління проєктів зеленого метанолу та е-палива можна сформулювати практичну гіпотезу: проєкти, орієнтовані на сектори, які важко електрифікувати, — судноплавство, авіацію та окремі промислові застосування — і підтримані попитом, закріпленим регулюванням, мають більше шансів дійти до остаточного інвестиційного рішення, ніж проєкти, спрямовані на заміну бензину у звичайних легкових автомобілях.
Данський завод Kassø показує, що відбувається, коли технологія поєднується із законтрактованим попитом. Haru Oni в Патагонії показує, що відбувається, коли технічно успішний пілотний проєкт переходить до значно складнішого етапу комерційного масштабування.
Про автора
Ярослав Криль (Iaroslav Kryl) — фахівець у галузі водню та відновлюваної енергетики, співзасновник H2 Solutions GmbH у Відні. Його робота зосереджена на зеленому водні, Power-to-X, зберіганні водню та транскордонній енергетичній інфраструктурі, що поєднує Україну з ширшим європейським енергетичним ринком.
Вибрані джерела
- Porsche Newsroom — eFuels pilot plant in Chile officially opened
- HIF Global — сторінка проєкту HIF Haru Oni
- OECD — дослідження про HIF Global e-Fuels Chile
- HIF Global — заявка на екологічний дозвіл для Cabo Negro
- European Energy — відкриття заводу е-метанолу Kassø
- Fraunhofer ISI — вартість та ефективність е-палива для автомобільного транспорту
- Transport & Environment / Cerulogy — порівняння енергоефективності
- Міжнародне енергетичне агентство — Global Hydrogen Review
Теги: Водень, Зелений водень, Е-паливо, Енергетичний перехід, Porsche, Чилі, Чиста енергія, Кліматичні технології
